Person

Февраль, 2018
Валентина Золотарьова: «Я маю право навчати»
Скільки часу потрібно, аби мрія збулася? Точніше, скільки ви готові чекати на її здійснення? Для когось цей термін обмежується роком, для когось – десятьма. А власниці лікувально-косметичного салону «MADLEN» Валентині Золотарьовій довелося чекати 20. Втім, вона не жалкує про цей час і не вважає його згаяним. Адже все те, чому вона навчилася за ці довгі роки, стало їй у нагоді, коли салон із дизайном у ніжних тонах, на честь якого згодом отримала своє ім`я онука пані Валентини – саме так, а не навпаки! – перетворився на реальність. Саме цей шлях і став темою інтерв`ю HARVED online. І якби не обмеження у часі й просторі сторінки, до нього могла б додатися ще одна тема – Прибалтики. Яка, за власним зізнанням героїні статті, сформувала її – і як особистість, і як лікаря, і, врешті-решт, як косметолога. 
 
- Коли Ви поступали в медичний інститут, Ви вже бачили себе косметологом?
 
- Взагалі я мріяла стати акторкою. Але під впливом батьків вирішила обрати лікарську справу. Із першого разу мені поступити до Вінницького медичного інституту не вдалося,  і я рік пропрацювала санітаркою в гінекологічному відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні ім. Пирогова. Цей рік зіграв дуже велику роль у моєму житті: я побачила  медицину із середини, із самого низу, і переконалася, що лікар повинен вміти все, у тому числі переодягти чи помити хворого. І коли я поступила до медичного інституту, то до третього курсу  продовжувала працювала санітаркою, а потім медсестрою.
  
- Як Вам вдавалося поєднувати роботу і навчання?
 
- Я дуже працездатна, можу працювати по дві доби без сну, і тому нічні зміни для мене не були надто важкими. У нас на курсі були студенти, які працювали фельдшерами, медсестрами – але санітаркою тільки я. І коли через три роки я стала медсестрою, то дуже добре розуміла санітарок і допомагала їм. А коли стала лікарем – дуже добре розуміла специфіку роботи і санітарок, і медсестер.
 
- Який лікарський фах Ви планували обрати?
 
- На першому курсі майже всі мріють бути хірургами або гінекологами. І я нічим не відрізнялася від решти. Відвідувала гурток із хірургії, і коли ходила на практику, мені залюбки дозволяли  обробляти рани, перев`язувати  хворих, давали можливість відносно асистувати і навіть накладати шви на рану. Мені подобалося працювати зі шкірою, і зараз це дуже допомагає мені в роботі. Але оскільки мій чоловік був військовим, то ні про яку елітну спеціальність я мріяти не могла. 
 
- А де служив чоловік?
 
- У Литві. З третього курсу я навчалась у Каунаському медичному інституті. Там я почала замислюватися над ще однією спеціальністю – косметологією, яка вже на той час була дуже розвинена у Прибалтиці. Я хотіла стати дерматологом-косметологом, але й ця спеціальність – не для дружини військового. Тому після закінчення інституту я отримала спеціальність «терапія», і після інтернатури була призначена на посаду лікаря швидкої  допомоги Укмергської центральної районної лікарні. Я вдячна долі за таку школу життя, вдячна фельдшерам «швидкої», які упродовж трьох років допомагали мені стати справжнім лікарем, а ще – вчитися володіти собою у будь-якій ситуації. Литва на той час  – це хутори навколо міста. І якщо влітку чи восени проїхати ще можливо, то взимку іноді доводилося залишати машину на трасі, і вчотирьох – я, водій і два фельдшери – два-три кілометри йшли  до хворого пішки, а потім  несли його до машини.І коли я йшла по коліна в снігу, я думала: «Як  люди перенесли війну? Як лікарі, медсестри, санітари на собі витягували поранених?».
 
- Бажання все покинути і зайнятися чимось іншим не виникало?
 
- Ні. Я ніяк не могла впливати на обставини, розуміла, що я в кращих умовах, ніж інші жінки військових, і що це моє. Навіть бажання стати дерматологом-косметологом  відійшло як нездійснена мрія. Хоча підготовка мене як спеціаліста почалася вже тоді. В мене була можливість читати книги та журнали з косметології литовською та польськими мовами, якими мені довелося оволодіти. Ми прожили в Литві близько дев`яти років, і я досі сумую за цією країною.
Потім  чоловіка перевели на Волинь, де ми прожили чотири роки. І знову та ж сама тема працевлаштування. На «швидку» я вже не пішла, бо вирішила, що з мене досить. Все, що для мене знайшлося у Луцьку, – місце педіатра у дитячому садочку, потім спортивного лікаря, а потім – лікаря радіоізотопної лабораторії в онкологічному диспансері. Остання спеціальність була мені до вподоби. Вона була актуальною після Чорнобильської катастрофи, але попрацювати вдалося зовсім мало. Після чотирьох років у Луцьку  чоловіка перевели на нове місце служби до Вінниці. У відділі охорони здоров`я мені і запропонували місце дільничного терапевта на П`ятничанах (район приватної забудови – ред.). Я відмовилася, бо це нагадало мені роботу на «швидкій», і тоді друзі допомогли мені влаштуватися асистентом кафедри анатомії і фізіології Вінницького державного педагогічного інституту. Я викладала нормальну анатомію, вікову  фізіологію та гігієну і паралельно працювала над кандидатською дисертацією на кафедрі фармакології  Вінницького медичного інституту. Почалися лихі 90-ті. Моя зарплата і пенсія чоловіка, який вийшов у відставку у чині підполковника, практично дорівнювали нулю, треба було шукати роботу, яка дала би змогу вижити. І я згадала про косметологію. Поїхала до Києва, пройшла курси по косметології та епіляції в «Інституті краси». Щоб ви мене правильно зрозуміли –  це були курси косметичок, не лікаря! Але й ця можливість для мене та моєї сім`ї була благословенням. На той час моя дисертація була практично готовою на 70%, але в мене не було вже ніякого натхнення та мотивації завершувати її. Я за власним бажанням звільнилася з педагогічного інституту і пішла працювати в косметологічний кабінет, який відкрили для мене друзі у готелі «Південний Буг» .
- А як власний салон відкрили? 
 
- Щасливий випадок? Ні. Нам фінансово допоміг друг родини, олімпійський чемпіон з важкої атлетики Анатолій Писаренко. Він тоді вже полишив спорт і займався бізнесом. За гроші, які він нам позичив, я пройшла короткострокове стажування з косметології у Німеччині, отримала спеціалізацію з дерматовенерології та пройшла курси із субспеціальності з косметології в Київській академії післядипломної освіти ім. Шупіка,  відкрили салон. А через два роки я захистила дисертацію «Вплив анаболічних стероїдів на електричну стабільність міокарда». Мені було тоді 42 роки.
 
- Чому «MADLEN»?
- На той час всі називали «Валя», «Галя», «Маня», але я розуміла, що це не назва для медичного салону. Ідея назвати власним іменем здавалася нескромною, хоча «Клініка Валентини Золотарьової» звучало б добре. Але коли вінницька  художниця Ірина Попенко, яка робила дизайн салону, запитала, як я бачу свою діяльність, із чим вона асоціюється, я уявила щось чисте, світле, правильне, у рожевих тонах. Медицина – але гарна. І через певний час Ірина зателефонувала і розповіла, що знайшла у своїх архівах інформацію про Мадленський період наскального живопису, який характеризувався чистотою та вишуканістю ліній. Так і появилася назва. А колір візитки ми обрали рожевий із золотим. І коли десять років тому у мене народилася онука, назвали її Мадлен.
 
- Що для Вас означає Ваш салон?
- Це моє життя. 
 
- Ким Ви себе зараз більше відчуваєте – лікарем, косметологом, бізнес-леді?
- Бізнес-леді  навряд чи, хоча салон – це бізнес. Але я, мабуть, ще буду навчатися бізнесу, вивчати різні його моделі. Зараз уся моя діяльність базується на тому, що я є  доповідачем міжнародних конференцій з косметології, тренером від компанії і лікарем-косметологом. Тобто суто практичну діяльність поєдную із викладанням. Нещодавно у мене був  мега-тур Україною: два з половиною місяці із поїзда в поїзд, проїхала тисячі кілометрів, спілкувалась із сотнями людей. Фізично це було дуже важко, але я це зробила. Мабуть, було потрібно розставити пріоритети. І я нарешті вже освідомила, що потрібно відкрити свою школу, і  зрозуміла, чому потрібно там навчати. Я закореніла перфекціоністка, і тільки зараз, внутрішньо, відчула готовність до відкриття своєї школи.
  
- І чому навчатимете?
- Навчати потрібно і середній медперсонал, тобто медсестер, і лікарів. Навчати потрібно перш за все класичній косметології, а потім вже ін’єкційним методикам. У нашій спеціальності є багато людей, які, дуже делікатно кажучи, навчають неправильно, а те й не мають права навчати.  Страждають від цього наші пацієнти. І це стало для мене доказом того, що я маю право навчати, маючи більше ніж  20-річний досвід у цій сфері. 
 
- Ваш салон був першим у Вінниці і одним із перших в Україні. Але зараз їх з`явилося дуже багато. Як Ви витримуєте конкуренцію?
- Насправді салонів і клінік, де працюють ліцензовані лікарі-косметологи, не так вже й багато. А надавати медичну допомогу мають право тільки вони. Може, я буду неординарною, але я зовсім не переймаюся так званою конкуренцією. Мені ніколи про неї думати. В нашому салоні працює два дипломованих спеціаліста дерматовенеролога, косметолога. Обидва кандидати медичних наук. Ми постійно турбуємося про наш професійний рівень, підвищуючи його на конгресах та конференціях не лише з косметології, а насамперед з дерматології. Читаємо всесвітню наукову літературу, та й самі публікуємо статті. Нам є над чим працювати, щоб бути і залишатися дійсними лікарями, а не менеджерами від медицини.
 
- Яку допомогу надають у Вашому салоні?
 
- Ми надаємо консультативну дерматологічну та косметологічну допомогу, діагностування та видалення новоутворень з гістологічним дослідженням, лікування вугрової хвороби та її наслідків, лікування випадіння волосся, корекцію та лікування вікових змін шкіри. Використовуємо сучасні ін’єкційні методи, лазерні технології корекції вікових змін та лазерну епіляцію, доглядові процедури від самих вишикуваних компаній. У нашому салоні пацієнти мають можливість зробити різні види  манікюру та  педикюру, змоделювати та полікувати нігті, видалити ніготь, що вріс.
 
- Ваші клієнти відрізняються від тих, що були 20 років тому?
- У нас зараз лікується вже третє покоління. Ті, хто прийшов 20 років тому, їхні діти і їхні онуки. Клієнти мого віку не змінилися, а от наступні покоління потребують іншого підходу в спілкуванні. Вони обізнані в інтернеті, там черпають інформацію, виставляють собі діагнози і лікуються самостійно. Ні про які довготривалі терміни лікування мова взагалі не йде, вони хочуть все й одразу. Мені приходиться вчитися спілкуванню з ними,  потрібно підлаштовуватися під них.
 
- А наскільки змінилася косметологія?
- Косметологія йде семимильними кроками. Естетична медицина розвивається так швидко, що те, що було найновішим декілька років тому, сьогодні вже може бути застарілим. І трапляється, що нова технологія протирічить твоїм старим знанням. Тому лікар-дерматокосметолог повинен постійно навчатись і тримати руку на пульсі науки. Міняються методики лікування, міняються протоколи. Тому постійно доводиться вчитися.
 
- Із таким напруженим графіком роботи як Ви відпочиваєте? 
- Моє життя – це робота. І я відпочиваю тоді, коли їду в інші міста, спілкуюсь з іншими людьми. А іноді відпочиваю з родиною доньки, з якою живу.
 
- Дочка теж косметолог?
- Так.  Саме про неї я говорила попередньо. Вона кандидат медичних наук і співвласниця салону.  А син - успішний програміст, проживає в Казахстані.
 
- Ви доньці порадили обрати фах чи вона сама так вирішила?
- Коли донька навчалася у восьмому класі, на моє запитання, чи хоче вона бути лікарем, відповіла, що хоче бути юристом. Чесно кажучи, у мене був шок від того, що я почула. Мені здавалося, що це так очевидно,що саме цю спеціальність треба обрати, але я не стала наполягати. Я розуміла, що вона буде спостерігати за моєю працею, і знала, що немає жінки, яка була б байдужою до краси і вірила, що вона змінить свою думку. Так і сталося. І врешті-решт донька запитала, які іспити потрібно складати для вступу в медичний інститут. 
 
- А як щодо онуків?
- У мене їх п’ятеро! Старші хлопці – Іван та Андрій – мріють бути програмістами, як батько, а Вероніка успішно займається фігурним катанням і поки що не визначилася. Їй багато чого подобається, в тому числі й інформатика. Онуки від доньки – Мадлен та Аделіна. Мадлен ще не знає, ким хоче бути. Недавно мріяла стати блогером. А наймолодшій, Аделіні, лише рік і десять місяців. Себе вона просто називає - «Дитина»))).
 
- Ваша найбільша мрія.
- Професійна – відкрити свою школу косметології. А людська – щоб усі в родині були здорові і щасливі і щоб Бог нікого не забирав. Щоб він дав мені здоров`я і щастя.
 
- Ваші побажання читачам HARVED online.
- Турбуватися про свою красу через своє здоров`я. Не думати, що косметологія – це лише  прикладна дисципліна. Це медицина. І тому коли є проблеми зі шкірою, коли є естетичні недоліки, треба звертатися за допомогою до дерматолога-косметолога, який має ліцензію  на приватну практику, або в спеціалізовану клініку. На превеликий жаль, 30 відсотків того, що нам доводиться виконувати в салоні, – це виправлення помилок непрофесіоналів. Будьте здоровими та красивими!
 
ФБ – Валентина Золотарева
www.madlen.vn.ua
Інстаграм: «MADLEN» Территория красоты
Територіально: вул. Магістратська, 148/4, Вінниця
Спілкувалась: Катерина Ле
Фото: Олександра Новікова
Еще почитать
Британский писатель прожил интересную жизнь и многие его книги отчасти автобиографичны
Февраль, 2018
Уильям Сомерсет Моэм — британский писатель и драматург, опубликовавший 78 книг. Самыми известными ст...
Мiстeр Big Boss: «Коли на сцену вийшли вихованці дитбудинку – я заплакав»
Февраль, 2018
28 січня у Вінниці пройшов третій конкурс краси, талантів та моди «The best kids of Ukraine 2018», я...
Отрезвляющая речь израильского историка, в которой он отмечает, что большинство людей не осознают, что происходит и что на кону
Февраль, 2018
На Всемирном экономическом форуме в Давосе израильский ученый Юваль Ной Харари рассказал о том, кто ...
20 цитат экономиста с глубоким и порой неожиданным смыслом
Февраль, 2018
Экономист и философ Нассим Николас Талеб называет себя «эмпирическим скептиком». Он долгие годы изуч...