Person

Август, 2020
Вікторія Дубровська: "Я — це Вінниця, тому шлях один - до перемоги."

Народилася в Чехії, але з 5 років живе у Вінниці. 

Закінчила медичний університет та ХНУ за спеціальністю управління персоналом.

Обожнює подорожувати, побувала у понад 20 країнах світу. Найбільше у світі любить свою доньку Марію.

Шалена патріотка, спортсменка.

У лютому місяці 2020 року виборола друге місце у конкурсі «КРАСА КРАЇНИ ВІННИЦЯ 2020», але організатори заходу запросили Вікторію представляти Вінницю на загальнонаціональному конкурсі КРАСА КРАЇНИ.

Фінал відбудеться 12 вересня 2020 року. В інтерв’ю HARVED вперше відверто розповіла про своє дитинство, особисте життя та погляди. 

 

До фіналу КРАСА КРАЇНИ залишається трохи більше ніж місяць. Ви готові? 

Головна думка, яка бентежить мою свідомість останні пів року - “Віка, ти несеш відповідальність за честь всього міста на рівні держави!”. Нині я достатньо амбіційно ставлюсь до своєї перемоги. Коли був регіональний відбір, я досить легковажно віднеслась до підготовки, і участі в цілому. КРАСА КРАЇНИ ВІННИЦЯ 2020 - для мене то була гра, розвага, пригода. Я не ставила за мету перемогти, мабуть, саме тому і стала другою. Скажу відверто, і це мій біль, з дитинства я постійно чула одне - “у тебе не вийде, “ти не впораєшся”, “це тобі не під силу”, “хто ти така”. Десь глибоко в душі, я, ще маленькою дівчинкою, мріяла про участь у конкурсах краси. Втім, через невпевненість та відсутність підтримки, я скептично ставилась до своїх шансів на успіх. Але останнім часом це посилання із зовнішнього світу змінився. Я все частіше стала чути - “ти молодець”, “ти успішна”, “ти красуня”. Це говорили мені та близькі, і сторонні люди. Найціннішим чути це було з вуст моєї доньки та коханого чоловіка. До речі, саме вони переконали мене піти на конкурс. Так от, переломним моментом для мене стала мить, коли сама Ірина Келлер, засновниця Національного конкурсу КРАСА КРАЇНИ, вийшла на сцену і сказала - “Навіть попри те, що Вікторія Дубровська виборола друге місце, вона гідна і представить Вінницю на загальноукраїнському рівні”. В ту мить наче блискавка пройшла крізь моє тіло. Це був доленосний момент, який запустив у мені незворотні процеси. Перше, що пульсувало у моїй свідомості — це те, що — я тепер лице та честь рідного міста. Більше немає місця жартам і розвагам. Я повинна підготуватись максимально, віддати часточку себе, зробити усе, що залежить від мене, аби корона КРАСА КРАЇНИ була за Вінницею. 

 

Ви заговорили про свою невпевненість і дещо негативні установки з дитинства. Яким воно було?

Його було дуже мало. Я завжди була прив’язана до матері. А там було все разом — і повага, і страх, і жорсткість у вихованні. Я боялась її розчарувати. Її слово для мене було законом. З батьком стосунки склались доволі холодно. Він хотів сина. І все своє дитинство я це відчувала. Для повноти картини, мабуть, варто зазначити, я виросла у родині військових. Тато служив, а мама була військовим медиком. Це зараз сучасні психологи говорять на загал про правильне виховання дітей, важливість вектору впевненості, який слід задавати з дитинства. Що важливо шукати діалог з малечею і так далі. Коли я росла, часи були інші, і виховання відповідно. Думаю, однолітки мене зрозуміють. Батьки заробляли на хліб, а діти росли самі по собі. А коли я проявляла якусь ініціативу, от тут то і з'являлись фрази типу - “ти нездара”, “в тебе не вийде”. Єдине, що мама твердила мені змалку, що я красива. Ось це я пам'ятаю чітко. 

 

 

Що Ви відчуваєте зараз, коли говорите про батьків?

Любов та вдячність. Вони дали мені життя. І попри усі труднощі, я говорю — люблю і спасибі. 

 

А якою Вікторія Дубровська була у школі?

Скільки б мене не ламали —  я залишилась незламна. От кажуть, що діти бувають дуже жорстокими. Я знаю це не тільки зі слів, а й з особистого досвіду. Я була дуже висока і мої однолітки постійно висміювали це. Нині я розумію, дівчата заздрили, а для хлопців — була недоступна. А тоді я брала це близько до серця. Втім ніколи не розкисала. Я вміла постояти за себе. Я ж народилася та до 5 років жила в Чехії. Потім переїхала до Вінниці. І коли пішла до школи, вперше зіткнулася із безжальною підлітковою структурою — круті та лузери. Ніколи не примикала до жодного з цих таборів. Я завжди була сама по собі, виступала за підтримку слабких. І з часом згуртовувала довкола власних однодумців. Тоді, мабуть, це були перші прояви Вікторії — як лідера незалежної думки. Далі, по життю, ця риса залишилась зі мною. Так живу і сьогодні. 

 

Як думаєте, в якому віці Ви дійсно стали дорослою?

Думаю, у років 20, коли в моєму житті з'явилася донька Маша. Я наче народилась разом з нею. Ця дитина була дана мені Богом. Вона врятувала мене від лихої долі. До неї у мене не було сенсу життя. Мій перший шлюб був результатом юнацької недосвідченості. То були емоції та молодість. Тож так склалось, що я доньку виховувала сама. 

 

 

Ви та Ваша донька у дитинстві, є різниця?

Вона сильніша за мене. З дитинства я вчила її не прогинатись під світ та його обставини. Тож вона боєць. У 6 років Маші поставили діагноз - хронічне аутоімунне захворювання ревматоїдний артрит. Це хвороба суглобів, що супроводжується постійним болем. Коли ми стикнулись з цим, я сказала - без бою ми не здамося. І ось вже сім років ми тримаємо удар. Попереду в нас тривале лікування. Саме через це, до речі, стояло питання моєї відмови у фіналі конкурсу КРАСА КРАЇНИ. Але моя Маша сильна. Ми пройдемо все разом - і її біль, і мої страхи. Ми спільно ідемо до своїх мрій, тож ні кроку назад. 

 

Як нині у Вас в особистому житті?

У чоловіках я завжди цінувала силу характеру, вміння взяти відповідальність та бути рішучим. Мало таких зустрічались на моєму життєвому шляху. Я сильна, та вічний боєць, тож поруч міг бути тільки сильний чоловік. І я дочекалась своєї долі. Торік під час відрядження до Італії, на медичній виставці, я зустріла свого Макса. Він італієць, лікар хірург. Зав’язалось спілкування, потім він приїхав до мене в Україну. Все своє життя я мріяла про стосунки, де не потрібно бути двигуном, рушійною силою. Мені хотілось бути жінкою, за надійною спиною сильного чоловіка. А ще, аби я була для нього центром всесвіту. Макс виявився саме таким. По суті, він моє справжнє перше свідоме кохання. Остаточним фактором стало його відношення до моєї доньки. Це турбота та надійне батьківське плече. 

 

Для Вас дружба — це?

Вміння сказати правду в очі. Моє життя схоже на гру у шахи. Коли я з кимось знайомлюсь, я можу прорахувати сценарій розвитку наших стосунків на 12 кроків вперед. Тому я добре фільтрую своє оточення. Я рідко відкриваю душу людям, і це інтерв’ю насправді велике виключення. Адже я розповідаю сьогодні про своє найсокровенніше та особисте. Мабуть, тому вважаю себе не типовою учасницею конкурсу краси. Частіше це дівчата, що впевнені у собі змалечку. Які легко йдуть на контакт зі світом. Я б сказала так — їх “рожеві окуляри” формують їх світогляд у райдужних фарбах. Моє життя не було різнобарвною палітрою, скоріше навпаки. І те що я пішла на конкурс — це наче протест усьому світу, який говорив мені, що я не гідна, чи не така. Я хочу бути прикладом для тих жінок, яких ламають. Не здолають. Ніколи не втрачайте віру у себе, не опускайте руки, не слухайте принизливі вердикти заздрісників, будьте собою і мрійте — ось мій меседж кожній, хто спостерігає за моїм шляхом до королівської корони. Я не заявляю на весь світ, що я найкраща. Я просто говорю — кожна гідна! Про це моя історія життя.

 

 

Хто Ви за професією?

Я вчилась у медуніверситеті на стоматолога. Але попрацювавши у цій сфері, я зрозуміла, це не моє. Я переконана, кожен має займатись тим, до чого лежить душа. Мені говорили — от попрацюєш, це буде приносити тобі дохід і ти це полюбиш. Не полюбила. Щастя не в грошах. Багато років я пропрацювала у фармацевтичній компанії, а ще у мене був власний спортзал. Коронавірус дещо відредагував професійні напрямки самореалізації. Але я переконана, карантин — це явище тимчасове.

 

І все ж конкурс краси, це не лише психологічна готовність. Не в останню чергу це фізична праця над собою. Розкажіть про цю сторону учасниці КРАСА КРАЇНИ.

Будь-який конкурс краси — це титанічна праця над своїм тілом. Я щодня займаюсь у залі, дотримуюсь жорсткої дієти, і все це вже давно стало стилем мого життя. Одні медові масажі чого варті. Це реальний фізичний біль, який доводиться терпіти задля гарного тіла. Я працюю з експертами з ораторської майстерності, відточую свої навички дефіле. З 1 серпня починається безпосередня підготовка до фіналу, це будуть постійні поїздки до Києва, репетиції з хореографами, робота зі стилістами, візажистами, фотографами. 

 

Які 5 основних правил харчування від Вікторії Дубровської?

По-перше, абсолютне виключення з раціону смаженої їжі. Тільки печене, варене чи гриль. По-друге, щодня риба, яловичина раз на тиждень, курятина тільки домашня. Третє правило — нічого мучного. Четверте — виключаємо цукор. П’яте — відмова від лактози. Це доволі жорсткий список. Але якщо готуватись до конкурсу краси, то без цих обмежень ніяк. 

 

Як Ви ставитесь до штучної краси та пластичної хірургії. 

Нормально, але тільки якщо в цьому дійсно є потреба. Якщо у людини існує реальний дефект — занадто великий чи кривий ніс, стирчать вуха, то що, тоді пластика це нормально. Інша справа, коли дівчина гарна від природи та починає себе підлаштовувати під певні модні стандарти — це я не сприймаю. 

 

Ви вірите у покликання людської долі?

Так. Я переконана, що кожен з нас прийшов у цей світ задля певної місії. 

 

 

Ви віднайшли свою місію?

Весь мій життєвий шлях, будь-який досвід — ведуть мене до мого покликання. Я точно знаю, що можу вести за собою людей. 

 

Ви зараз говорите про політику?

І про політику також. Не виключаю такого вектору розвитку подій. Мені цікава ця сфера. Нині для мене на політичній арені, а ні вітчизняній, а ні світовій, немає жодного кумира, на якого б хотіла рівнятись. 

 

Якби Ви пішли в політику, то за що б взялись в першу чергу?

Я за Україну! Українці розумні, добрі, інтелігентні. Мені прикро, що часто ми самі сприймаємо наш народ, як обслуговий персонал. У світі нас поважають. Тож я хочу донести цінність самоповаги до свідомості своїх земляків. 

 

Що хотіли б сказали нашим читачам?Мені зараз дуже хочеться бути, як Полякова, яка рекламує свій концерт за будь-якої нагоди. В моєму випадку — це “голосуйте за мене на сайті конкурсу КРАСА КРАЇНИ” (посміхається). А якщо відверто, то я хочу в цьому інтерв'ю подякувати особисто кожному, хто підтримав мене своїм голосом. Я і не сподівалась, що мені вдасться наздогнати інших учасниць за кількістю голосів. З 300 до 2000 - це колосальна підтримка. Я безмежно вдячна кожному! Життя прекрасне! Так, в ньому трапляються труднощі та випробування, але не потрібно втрачати віри.

Варто залишатись собою.
Не шукайте кумирів та шаблонів.

Кожен з нас вже диво та довершений витвір мистецтва. 

 

Фото — Андрій Ткачук

Інтерв'ю  — Ольга Сольвар

 

Еще почитать
Кононенко Олена:  ««Naturino» - любов з першого кроку!»
Август, 2020
«Секрет успішного життя — це зрозуміти, що вам призначено робити, і займатись цим. Навіть якщо ви п...
Анна Павленко: «Мрії мають здатність здійснюватись»
Август, 2020
"Знайдіть щось, що ви любите робити, і ви не будете працювати жодного дня у своєму житті." -Конфуц...
АН «Благоустрій»

Агенція нерухомості твого міста.